Ч.Діккенс

 

ЦВІРКУН НА ЗАПІЧКУ

 

Казка про сімейне щастя в II частинах

Переклад Іздрика

 

                                                                  Репертуар МОЛОДІЖНОГО ТЕАТРУ

 

 

 

(от постановщика неудачной постановки)

Представленный  текст назвать инсценировкой, конечно же, нельзя. Вернее всего, это избранные сцены диккенсовского романа. Мы же хотим поделиться с вами нашей радостью от причудливого перевода Издрика. Негоже было бы не представить его коллегам и просто почитателям хорошей литературы. Судьба же собственно спектакля, который был поставлен на сцене нашего театра в 1993 году, была недолгой и не очень удачной. Нам так и не удалось найти нужный тон. Может быть вам удастся? Текст перед вами…

 

 

Дійові особи

 

Цвіркун

Мері Пірібінгл

Джон Пірібінгл

Калєб Пламмер

Берта Пламмер

Едуард Пламмер

Теклтон

Тіллі Слоубой

Місіс Філдінг

Мей Філдінг

 

 

 

ДІЯ ПЕРША

 

Сцена I

 

Сцена сповнена звуків. Домашніх: тріщить у каміні вогонь, б’є годинник, закипає чайник, сюрчить цвіркун, тихий скрип колиски, звуки колискової тощо; і зовнішніх: шум вітру, дощу, скрип коліс, болото під ногами, брязкання збруї, дзвіночок на візку, кавкіт пса, рипіння фіртки.

 

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Надворі темна ніч, під небом чорно, довкола мряка й морок, і холод і туман. Болото під ногами, глина, пріле листя, і тільки в небі полиски зірниці, оманливі заграви позад хмар. Тікають в далину поля, похмурі й темні, десь іній випав, десь схопився лід, земля іще вогка й непевна, негода люта оповіла світ.

Та вже недовго... Вже - неподалік жевріє вогник, світло з вікон плине, там жар вогню, там затишок, там тихий сон дитини тебе чекають там, тож у дім скоріш... Тебе чекають, друже.

МЕРІ.              О Господи, Джоне, ну й вигляд у тебе! Що там робиться надворі?

ДЖОН.            Бачиш, Крихітко, погода все ж таки не зовсім літня, так що дивуватись нічому.

МЕРІ.              Я ж просила тебе: не називай мене крихіткою - мені це не подобається.

ДЖОН.            А як тебе називати, коли ти і є крихітка. Ти крихітка і на руках у тебе... ет, хотів пожартувати, та й не вийшло. Дотепник з мене нікудишній. А як поживає наш малюк? Покажіть-но мені нашого хлопчика.

МЕРІ.              Подивися, Джоне, який він гарнесенький. Просто чудо, правда? І такий потішний, коли спить.

ДЖОН.            Так, він гарненький, навіть дуже. Весь у тебе. Але ж він не весь час спить, правда?

МЕРІ.              Ну, що ти... Звичайно - ні.

ДЖОН.            Он як. Мені чомусь здалося, що оченята в нього весь час заплющені... Ой! Подивися!

МЕРІ.              Та ну тебе, хіба можна так лякати!

ДЖОН.            Глянь, як він очки закочує. Що то з ним таке? Він не заслаб, бува? Дивися, як моргає обома відразу! А ротик! Розтуляє губки просто, як маленька рибка.

МЕРІ.              Батько з тебе, звичайно, нікудишній. Просто таки ні до чого. Звідки тобі знати, чим хворіють діти, Джоне. Ти ж напевно навіть не знаєш, як називаються їхні хвороби.

ДЖОН.            Твоя правда. Сама правда, Крихітко. Тут я мало на чому розуміюся. Знаю лишень, що вітер сьогодні був добрячий. Всю дорогу додому він дув мені просто у візок.

МЕРІ.              Бідолаха ти мій. Вітер справді просто немилосердний. Цілий вечір завивало з комині. Тіллі, візьми-но малюка, а я поки що займуся ділом. Чудо моє! Отак би й зацілувала його. Зараз, Джоне, зараз я поставлю чайник і будемо вечеряти. Не забути б ще пса нагодувати. А потім я допоможу тобі розбирати пакунки.

 

 

Сцена II.

 

Мері та Джон біля каміну. Сутінки.

 

Сюркотить цвіркун.

 

ДЖОН.            Ого! Ти чуєш? Сьогодні він розійшовся не на жарт. Хотів би я знати, чого це йому так весело.

МЕРІ.              Ще добра прикмета. Цвіркун за пічкою - це найкраща прикмета, Джоне. Він принесе нам щастя. Знаєш, коли я почула його вперше? Того самого вечора, як ти привів мене сюди, до мого нового дому. Ти пам’ятаєш це, Джоне?

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Він сюрчав, ніби вітаючись зі мною своєю пісенькою. Мені здалося, він обіцяє так багато хорошого, і мені зробилося легко на серці. Він ніби запевняв, що ти будеш добрим і лагідним, і не будеш сердитися (а я тоді дуже боялася цього, Джоне), якщо мені не все вдаватиметься з першого разу.

МЕРІ.              Я ж була ще зовсім недосвідченою. Та цвіркун сказав правду, Джоне, тому, що ти найкращий і найлагідніший чоловік. Ти так дбаєш про нас і опікуєшся нами. Тому наш дім - щасливий дім. І тому, Джоне, я так люблю цвіркуна.

ПРИВИД ЦВІРКУНА. І я також...

ДЖОН.            І я також, Крихітко.

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Я люблю.

МЕРІ.              Я люблю його, бо я слухала його стільки разів. Я люблю його за ті думки, котрі приходять до мене під його невинну пісню.

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Знаєш, деколи під вечір я сиділа насамоті, і мені робилося так сумно, Джоне - це було ще до народження малого - і я чомусь думала, що от, я, може, помру, а ти будеш тужити за мною, і така        мене зажура, так смутно було знати, що ти втратиш мене, така невимовна печаль находила на мене, що несила було того витримати, несила було більше залишатись самій; але тут заводив свою пісню цвіркун, здавалось чийсь рідний голос промовляє до мене, він стрекотав, сюрчав, переливався, заходився у трелях, його спів робився все гучнішим, все веселішим, за ним вчувалися мені твої слова, і я чекала, я знала - ти повернешся швидко, і за тим чеканням туга моя миналася як сон.

МЕРІ.              А коли мене охоплював страх - попервах це траплялося, адже я була ще такою юною, Джоне, - і я починала боятися, що шлюб наш виявиться невдалим, що ми не. зуміємо порозумітися, адже я була ще зовсім дитиною, і ти годився мені більше в опікуни, ніж в чоловіки, і що, як не силкуйся, ти напевно не зможеш полюбити мене так, як би хотів, і як сподівався, тоді, коли я починала боятися цього, Джоне, цвіркун знову підбадьорював мене, і я знову починала вірити і радіти. Це ж трапилось і сьогодні, і я люблю нашого цвіркуна за цю радість і втіху.

ДЖОН.            Я також. Однак, що це все означає, Крихітко? Ти кажеш, ніби я хочу і сподіваюсь полюбити тебе? Що за маячня? Я вже давно люблю тебе і я полюбив тебе задовго до того, як привів сюди, щоб ти хазяйнувала тут і стала господаркою цвіркуна.

 

 

Сцена III

 

МЕРІ.              Сьогодні їх не так уже й багато, правда? Чи, може, по дорозі ти роздав трохи посилок?

ДЖОН.            Аякже! Цілу купу роздав. Це все, що залишилося.

МЕРІ.              Тоді, нема на що нарікати. Я бачу тут і великі пакунки. Що ж, возити їх напевно так само вигідно, як і дрібноту. Ой! А це що таке, Джоне? Невже це весільний торт?

ДЖОН.            Здогадалась таки. Жінки подібні речі просто нюхом чують. Чоловікові таке, може, й на думку б не спало, але жінка... Спробуй заховати весільний торт у скриню або в пачку з-під чаю, чи кудись, б’юсь об заклад, жінка відразу здогадається. Маєш рацію, це весільний торт. Спеціально заїжджав за ним до кондитерської.         

МЕРІ.              А важелезний який! Нічого собі, зо сотню фунтів потягне, правда? І від кого таке чудо? Від кого і кому?

ДЖОН.            Прочитай адресу, там все написано.                                                                    

МЕРІ.              Та-ак... Грубб і Теклтон, виробник забавок, а тут... Як же так... Послухай, Джоне, як же це так?

ДЖОН.            Ну... Не знаю, я й сам здивувався.

МЕРІ.              Грубб і Теклтон... Хто б подумав..

 

(Пауза. Чути як Тіллі впівголоса примовляє до дитини)

 

ТІЛЛІ              Люлі, люлі, спіть маленькі закривайте очки, там весільні пироги їдуть на візочку; Грубб і Теклтон, Грубб і Теклтон, виробник забавок, а який же він грубезний фунтів сто заважить, люлі, люлі, люлі, люлі, заховай у скриню, а жінки торти весільні просто нюхом чують...

МЕРІ.              Отже, це так правда. Ми ж нею разом до школи ходили, Джон...

ТІЛЛІ.             ...правда, правда, спіть маленькі, не ходіть до школи...

МЕРІ.              Він такий старий... І зовсім їй не пара.

ТИЛЛІ.            ...він не пара, він не пара, він такий старенький...

МЕРІ.              Слухай, Джоне, він же й від тебе набагато старший, цей Грубб і Теклтон. Скільки років між вами різниці?

ДЖОН.            Не переймайся дурницями. Запитай ліпше, на скільки горнят чаю я вип’ю зараз більше від твого Грубба і Теклтона. Бо щодо їжі, то їм я, знаєш, небагато, зате зі смаком.

ТІЛЛІ..            Десять років, десять років і горнятко чаю...

ДЖОН.            Сідай-но краще до столу, повечеряємо разом.

МЕРІ.              То ти кажеш, пакунки всі до хати заніс?

ДЖОН.            Ніби всі... Але... От, чорт! Голова дірява! Зовсім забув.

МЕРІ.              Що ?

ДЖОН..           Та про старого джентльмена.

МЕРІ.              Якого ще джентльмена?

ДЖОН.            Та у візку... Ну, ти подивись, зовсім з голови вилетіло. Піду, закличу його до хати.

 

(Тіллі хапає дитину, шукає захисту за спідницями ґаздині).

(Знадвору чути гавкіт пса, голоси).           

 

ДЖОН.            Ну, от, прошу. Ви, я бачу, вже зовсім надумали там заночувати? Прошу сідати. Бачиш, Мері, от точно так він сидів при дорозі під голим небом. Чистий тобі пеньок. Ще й до того глухий як пень. Деколи я таки буваю з біса дотепним.

МЕРІ.              Сидів під голим небом? В таку погоду?

ДЖОН.            Ну, кажу ж тобі. Якби я його не підібрав, то сидів би так і далі. Чудний якийсь. Чесно кажучи, не знаю, що йому й потрібно.

ЕДУАРД.        Якщо ваша ласка, я б зачекав у вас свого поводиря. Він скоро повинен прийти за мною. Я не буду вам заважати. Ви просто не звертайте на мене уваги.

МЕРІ.              О, та звичайно, звичайно...

ЕДУАРД.        З вашого дозволу я посиджу тут. Не звертайте на мене... Ваша дочка, добродію?

ДЖОН.            Дружина.

ЕДУАРД.        Кузина?

ДЖОН.            Жінка!

ЕДУАРД.        Справді? Не може бути! Дуже вже вона молоденька. А це - дитина ваша? Дівчинка?

ДЖОН.            Хло-о-пчик!

ЕДУАРД.        Теж, напевно, молоденький?

МЕРІ.              Два місяці і три дні-і-і! Віспу прививали шість тижнів тому-у! Дуже добре перенесли-и! Лікар каже, що ми дуже гарні дітки! Ми вже все розуміємо. Не гірше п’ятимісячних. Ви не повірите - він вже сам хапає себе за ніжки!.. .. .

 

(Тіллі крутиться довкола, повторюючи окремі слова: "три дні", "перенесли", "гарні дітки" тощо. За всім цим гармидером ледве чути знадвору гавкіт пса, кроки на порозі, стук у двері)

 

ДЖОН.            Ану, тихше. Здається хтось іде. Тіллі, відкрий-но краще двері..      

 

 

Сцена IV

 

КАЛЄБ.          Доброго вечора, Джоне. Вітаю вас, Мері. Привіт, Тіллі. Моє шанування, добродію, не знаю, як вас величати. Як ваш малюк? Сподіваюся, все гаразд? Як здоров’я?

МЕРІ.              Спасибі, Калєб, всі здорові.

КАЛЄБ.          Ну, дякувати Богу. Чудово виглядаєте. І ти, Тіллі, також

ДЖОН.            Маєте тепер багато роботи, Калєб?

КАЛЄБ.          О! І не питайте! Тепер пішла мода на ноєві ковчеги, то можете собі уявити. Хотілобся вдосконалити дітей Ноя, тільки не знаю, як то зробити за ту саму ціну. Добре було б, знаєте, щоб можна було відрізнити, де Сим, де Хам, а де їхні жінки. Бо якщо робити абияк, то ніхто нічого не розбере. От і мухи виходять зовсім не того розміру в порівнянні із слонами.

Ну, та Бог з тим. Маєте, може, для мене якусь посилку?

ДЖОН             Аякже! Ось, прошу - жодного листочка не примнув. До того ж - весь у пуп’янках.

МЕРІ.              Просто чудо!

КАЛЄБ.          Ну, друже, спасибі.                                                         

ДЖОН.            Певно влетіло вам в копієчку, Калєб? В цю пору року квіти найдорожчі.

КАЛЄБ.          Ви ж знаєте, на це мені грошей не шкода. Хоч би й останніх.          

ДЖОН.            Зачекайте, то ще не все. Тут ще якийсь пакунок для вас. Прошу.

КАЛЄБ. (читає) Грошовий переказ? Не може бути. Це напевно не мені.

ДЖОН.            Ну де ви там вичитали "грошовий переказ", Калєб? Бачте, тут написано "Обережно, шкло". Звідки ви взяли, що переказ?

КАЛЄБ.          А-аа... Ну, звичайно! Все правильно. "Обережно". Так, це мені. Хоча, зрештою, я міг би отримати і грошовий переказ... Якби тільки мій хлопчик не загинув у Південній Америці. Ви теж любили його, як сина, правда?, - для чого я вам це все говорю... Все вірно, "Калєбу Пламмеру. Обережно, шкло". Знаєте, що тут? Очі для ляльок, котрих виготовляє моя донька. Повна коробка очей для ляльок. Краще б тут були зрячі очі для неї самої, га, Джоне?

ДЖОН.            Ми всі бажаємо, щоб Берта могла бачити, Калєб.

КАЛЄБ.          Вона не бачить навіть тих ляльок, котрих робить. А вони зі всіх сторін витріщають на неї свої шкляні баньки. Така несправедливість. Ну, добре, розбалакався я. Скільки з мене за доставку?

ДЖОН.            Я вас самого доставлю куди-небудь подалі, як будете питатися. Ні, мені таки вдаються сьогодні жарти, правда, Мері?

КАЛЄБ.          Це на вас схоже, добра ви душа. Зачекайте, що я ще мав зробити?.. Здається, все...

ДЖОН.            А мені здається, що не все. Подумайте-но краще..

КАЛЄБ.          Що-небудь для нашого господаря, так? Ну, певно ж. Для цього ж я і прийшов. Голова моя забита ноєвими ковчегами і різними дурницями, а того, що потрібно - не пам’ятаю. А сам він не заходив до вас?

ДЖОН.            Та ні, він тепер, напевно, коло нареченої упадає.

КАЛЄБ.          Так, так, і все ж він збирався заїхати сюди, навіть обіцяв підвезти мене додому. Однак мені час повертатися. Піду я. Щось ваш пес розгавкався. Нам якраз прийшло замовлення на партію іграшкових собак, то я при нагоді придивлюся зблизька на вашого, бо тамті теж повинні бути, як живі ще й пащу розтуляти - спробуйте то все зробити за шість пенсів.

 

 

Сцена V

 

ТЕКЛТОН.      Добрий вечір, вітаю всіх! О! І ви тут. Ну, то зачекайте трохи, я вас підвезу. Моє шанування, Джон Пірібінгл! Цілую ручки вашій милій дружині! Вона, що не день, то чарівніша.

МЕРІ.              А ви легкі на спомин.

ТЕКЛТОН.      Ви, що не день, то чарівніші, і, що не день, то молодші, як це тільки вам вдається.

МЕРІ.              Містер Теклтон! Відколи це ви почали говорити жінкам компліменти? А, втім, здогадуюсь - це, очевидно, наслідок ваших заручин.

ТЕКЛТОН.      Отже, ви все знаєте?

МЕРІ.              Ледве повірила.                                       

ТЕКЛТОН.      А непросто вам було повірити, правда?

МЕРІ.              Дуже непросто.

ТЕКЛТОН.      Що поробиш - таке життя. Як то кажуть, "кожному овочу свій час".

МЕРІ.              І коли все це станеться?

ТЕКЛТОН.      Через три дні. В четвер.

Останній день першого місяця року.

В цей день буде моє весілля.

В цей день буде моє весілля.

ДЖОН.            Послухайте, так в четвер же виповнюється рік, як побралися ми з Мері.

ТЕКЛТОН.      Ха-ха-ха. Оце так випадок! Бачте, як все збігається. Ви ж точнісінько така пара, як і ми. Послухайте, приходьте до нас на весілля. Ми ж з вами, знаєте, в однаковому становищі.

ДЖОН.            Як це "в однаковому становищі"?

ТЕКЛТОН.      Ну, ми з вами обидвоє годимося в батьки своїм жінкам. Давайте влаштуємо спільну вечірку перед вінчанням.

ДЖОН.            Для чого?

ТЕКЛТОН.      Що значить "для чого"? Просто, задоволення ради, посидимо в приємній компанії, вип’ємо, поговоримо, знаєте, і все таке інше.

ДЖОН.            Правду кажучи, ніколи не думав, що ви охочий до "приємних компаній".

ТЕКЛТОН.      Та ну вас, з вами просто неможливо говорити нормально. Доведеться сказати правду. Слухайте, вся справа з тому, що моя наречена - особа надто юна, і в зв’язку з цим вона дивиться на світ не зовсім ... ну, скажімо, не зовсім так, як би мені хотілося. Знаєте, багато речей, вона ще просто не розуміє. От, а ви, коли ви разом з вашою жіночкою..., у вас такий, знаєте, домашній, затишний вигляд, і ви..., як то кажуть, ви... навіваєте такий... м-м-мм... правильний настрій, ну, коротше кажучи, я думаю, що це буде для неї корисно - побачити таку ідилічну сімейну пару. Ми з вами люди дорослі і ми, звичайно, знаємо, що за цим криється, але...

ДЖОН.            Я не знаю, що за цим криється. Що ви маєте на увазі?

ТЕКЛТОН.      Ну, добре, добре, нехай ми не знаємо, що за цим криється, зробимо вигляд, ніби ми не розуміємо, гаразд – яке це, зрештою, має значення? Я лиш хотів сказати, що атмосфера затишку, яка довкола вас панує, повинна благотворно вплинути на майбутню місіс Теклтон і, хоч я бачу, що ваша дружина не в захваті від нашого шлюбу, все ж вона мимоволі допоможе мені, бо від неї просто-таки віє тихою радістю і сімейним щастям, а це, мушу вам сказати, діє на кожного. Ну, то що, домовились?

ДЖОН.            Правду кажучи, домовлялись відсвяткувати річницю весілля вдома. Ми обіцяли це один одному ще півроку тому. І сподіваємося, що вдома...

ТЕКЛТОН.      Е-ее-е..., що таке дім? - стеля і чотири стіни. (Чого ви не приб’єте свого цвіркуна? Я б його вбив. Я їх завжди вбиваю. Терпіти не можу їхнього тріску). В моєму домі теж стеля і чотири стіни. Приходьте!

ДЖОН.            Ви можете вбити хатнього цвіркуна?

ТЕКЛТОН.      А що тут такого? Розчавити його підбором та й по всьому. Отже, ми домовились? Це, знаєте, стільки ж у ваших інтересах, скільки й в моїх, - жінки завжди вміють переконати одна одну, що вони спокійні і задоволені, що кращого годі бажати. Знаю я їх. Варто одній що-небудь сказати, інша завжди підхопить тему, вони ж так люблять похвалятися, сер, що, якщо ваша дружина скаже моїй: "Я найщасливіша жінка на світі, а мій чоловік - найкращий серед усіх, і я його обожнюю, то моя дружина скаже те саме вашій, та ще й додасть що-небудь від себе, та ще й прибреше, та ще й наполовину сама в це повірить.

ДЖОН.            Ви що, натякаєте, що вона не...

ТЕКЛТОН.      Що? Що "не"?

ДЖОН.            Ну, що вона насправді так не думає?

ТЕКЛТОН.      Е, та я бачу, з ваш штукар і майстер на різні жарти. Ви жартуєте? Я вам от що скажу: все дуже просто, мені забагалось женитися на юній симпатичній дівчині і я можу собі це дозволити, сер. Нехай це мої примхи. Але... погляньте сюди, - ви ж доросла людина; звичайно, вона шанує і поважає свого чоловіка, більше того - вона слухається його, та невже ви думаєте, що в її ставленні до нього є щось окрім цього?

ДЖОН.            Гадаю, я викину з вікна кожного, хто насмілиться стверджувати протилежне.

ТЕКЛТОН.      О, безперечно! Абсолютно правильно! Безумовно! Жодних сумнівів! Так воно і є, точнісінько так воно і є! Я більш ніж упевнений в цьому! Добраніч. Приємних вам сновидінь.

Бувайте здорові, друже. Я вже йду. Бачу - по суті ми з вами абсолютно однакові. То ви не заглянете завтра ввечері? Що ж, наскільки мені відомо, післязавтра ви однаково будете на гостині? Там і зустрінемось. Я прийду разом з нареченою, це піде їй на користь. Згідні? Вдячний, дуже вдя... Що сталось?

ДЖОН.            Мері, люба, що з тобою? Ради Бога, Мері, що трапилось? Тобі зле? Скажи мені, люба! Заспокойся, прошу тебе!

МЕРІ.              Мені краще, Джоне, зараз, зараз, мені буде зовсім добре. Не хвилюйся Джоне, нічого серйозного, я просто злякалась, сама не знаю чого. Все вже минуло, не хвилюйся, все гаразд. Щось раптом стало перед очима.., але... все вже минулося, все перейшло.

ТЕКЛТОН.      Я радий, що перейшло. Хотілося б лише знати, що воно таке було і куди воно перейшло. Гм! Калєб, підійдіть-но сюди. А хто той сивий чоловік?

КАЛЄБ.          Не знаю, сер, перший раз його бачу. Неперевершена модель для лускунчика, абсолютно нова модель. Приладнати йому щелепу, щоб спадала аж на камізельку і вийде просто чудово.

ТЕКЛТОН.      Недостатньо потворний.

КАЛЄБ.          Або пуделко для сірників. Подивіться, яка модель! Відкрутити йому голову, напхати сірниками, а черкати можна об підошви, перевертаючи догори ногами. Добірна вийде річ. Хоч відразу став її на камінну полицю будь-якому джентльмену, - от просто так, як він зараз стоїть.

ТЕКЛТОН.      Ні, що не кажіть, недостатньо він потворний. Немає в ньому якогось живчика. Ну, то що, йдемо? З вами, (Мері) сподіваюся, все гаразд? Не забудьте коробку.

МЕРІ.              Так, все в порядку. Жодних проблем. Добраніч.

ТЕКЛТОН.      Добраніч. Бувайте здорові, Джон Пірібінгл! Обережно з коробкою, Калєб! Спробуйте лишень її впустити - я вас приб’ю

                        Темно, хоч в око стрель, а погода ще паскудніша, ніж була. До післязавтра!

 

 

Сцена VI

 

ДЖОН.            Мері, крихітко, з тобою справді все гаразд?

МЕРІ.              Не хвилюйся, ти ж бачиш - все минулося.

ДЖОН.            Ти мене так налякала.

Слухай, то, виявляється, ще не всі гості пішли? Треба натякнути йому, щоб вже йшов.

ЕДУАРД.        Вибачте, шановний, я бачу, ваша дружина чується ненайкраще, мені, напевно, час вже йти, але мій поводир, без котрого я, на жаль, не можу обходитись через свою убогість, мій поводир не з’явився, і я боюся, що сталося якесь непорозуміння. Погода немилосердна - то візок і задався мені таким бажаним сховком - погода все ще лютує, то, може, ви дозволите мені залишитися? За нічліг я заплачу...

МЕРІ.              О! Звичайно залишайтеся, куди ви підете в таку сльоту?

ДЖОН.            Он як? Ну, що ж, я не буду заперечувати, і все ж я не дуже переконаний, що...

МЕРІ.              Тихше, Джоне, незручно...

ДЖОН.            Та він же глухий, як пень!

МЕРІ.              Я знаю, що глухий. але... Так, сер! Так! Звичайно! Я зараз постелю йому, Джоне.

ДЖОН.            Ходімо, сер, я покажу вам вашу кімнату. Ходімо, так.

 

 

Сцена VII

 

БЕРТА.           Отже, тату, вчора ввечері ти ходив по дощі у своєму новому пальто? :

КАЛЄБ.          Так, у своєму красивому новому пальто.

БЕРТА.           Ти добре зробив, що його замовив.

КАЛЄБ.          Звичайно, та ще й доброму кравцеві. Що не кажи, - це найкращий і наймодніший кравець. Мені навіть здається, що це пальто надто хороше для мене.

БЕРТА.           Занадто хороше?! Хіба може щось бути занадто хорошим для тебе?

КАЛЄБ.          Та ні, мені просто незручно носити таке модне пальто. Тільки й чуєш за спиною: "Подивіться, який жевжик". Не знаєш, куди й подітися. Вчора ввечері взагалі причепився якийсь жебрак; я пояснюю йому, що й сам бідний, а він знай одне: "Ні, ваша честь, прошу так не говорити, ваша честь". Я ледь не згорів із сорому. При наших достатках у мене просто немає права носити такі дорогі речі.

БЕРТА.           Не кажи так, тату. Я настільки ясно уявляю тебе в обновці, ніби мої очі бачать насправді. І це синє пальто...

КАЛЄБ.          Яскраво-синє.

БЕРТА.           Так, так, яскраво синє. Здається, воно такого ж кольору, як небо. Ти колись говорив, що небо - синє. Отже твоє пальто кольору неба.

КАЛЄБ           Широке, вільного крою...

БЕРТА.           Так, широке і вільне, а у тебе веселі очі, усміхнене обличчя, легка хода, темне волосся, і в цьому пальто ти виглядаєш набагато молодшим і дуже вродливім.

КАЛЄБ.          Ну, досить, Берто, досить, а то ще трохи і я почну сам собою пишатися..

БЕРТА.           О! Здається мені, ти вже запишався. Знаю я тебе, тату! Ха-ха-ха! Я вже тебе давно розкусила.

КАЛЄБ.          Ну, от і готово. Подібний на справжній будинок, як дюжина півпенсів на один шестипенсовик. Шкода, що весь фасад не відкидається зразу. От якби в будинку були сходи і двері з кімнати в кімнату! Але така-то вже біда в моїй улюбленій справі - я постійно роблю помилки і обдурюю сам себе.

БЕРТА.           Ти говориш дуже тихо. Ти не втомився, тату?

КАЛЄБ.          Жартуєш? З чого б то я мав втомитися? Я взагалі не відчуваю втоми. Цікаво б дізнатися, що воно за штука.

БЕРТА.           ...

 

 

Сцена VIII

 

ТЕКЛТОН.      Ого! Ви ще й співаєте, як виявилось! Ну, давайте, валяйте далі, мені подобається. Сам я співати не вмію. Я просто не можу собі дозволити співати, але страшенно тішуся з того, що ви можете. Сподіваюся, крім співу ви ще можете дозволити собі працювати, правда? Не знаю тільки, як вам вистачає часу на те і на інше.

КАЛЄБ.          Ну і артист! Якби ти бачила Берто, як він підморгує мені. Така вже в нього манера жартувати. Потрібно зовсім не знати його, щоб уявити, ніби він може сказати таке всерйоз.

ТЕКЛТОН.      Кажуть, якщо пташка може співати, але не хоче, потрібно присилувати її співати. Однак, що накажете робити з совою, яка співати не вміє - та й ні до чого їй це, - а все ж таки співає? Може, примусити її займатись чимось Іншим?

КАЛЄБ.          Побачила б ти зараз його гримаси - неможливо стриматися від сміху. Просто неперевершена гра.

БЕРТА.           Коли він у нас, він завжди збуджений і веселий.

ТЕКЛТОН.      А-а, і ви тут. Нещасна ідіотка. Ну, раз ви вже тут, то як поживаєте?

БЕРТА.               Ах, чудово, просто чудово. Я така щаслива, що годі бажати мені більшого щастя. Хоча ви, будь на те ваша воля, ощасливили б цілий світ, правда?

ТЕКЛТОН.      Боже, який ідіотизм. Ні краплі розуму. Неперевершена кретинка.

БЕРТА.           Я так вдячна вам.

ТЕКЛТОН.      Що ще таке?

БЕРТА.           Вчора я поставила його коло ліжка і потім бачила його уві сні. А коли почало світати, і розкішне червоне сонце... Воно ж червоне, правда, тату?

КАЛЄБ.          Так, зранку і ввечері воно червоне...

БЕРТА.           Коли встало сонце, і яскраве світло - я майже боюсь зіткнутися з ним, коли ходжу - проникло в мою кімнату, я повернула горілочок з квіткою до світла і дякувала небу, що воно плекає такі чудові квіти, і дякувала вам за те, що ви даруєте їх мені...

ТЕКЛТОН.      Божевільні просто з Бедламу! Скоро доведеться натягати на них гамівні сорочки і зав’язувати рот рушником. Чим далі, тим гірше. Берто, підійдіть-но до мене, ближче, будь ласка, от сюди.

БЕРТА.           Ах! Я і сама можу підійти. Ви не мусите мені допомагати.

ТЕКЛТОН.      Відкрити вам один секрет, Берто?

БЕРТА.           О, прошу!

ТЕКЛТОН.      Сьогодні той день, коли ця маленька... як її там... це розбещене дівчисько... ну, коротше кажучи, дружина Пірібінгла, як правило приходить до вас у гості влаштовувати ці безглузді сімейні посиденьки. Сьогодні, правильно?

БЕРТА.           Так, сьогодні.

ТЕКЛТОН.      Я так і думав. Слухайте, так я б і сам не проти заглянути до вас.

БЕРТА.           Ти чуєш, тату?

КАЛЄБ.          Чую, чую... Чую, але не вірю. Звичайно, це одна з оман, котрі я завжди вигадую.

ТЕКЛТОН.      Бачте, я... я хотів би трохи ближче познайомити Пірібінглів з Мей Філдінг. Адже я збираюсь женитися з Мєй.

БЕРТА.           Женитись?!

ТЕКЛТОН.      О, Господи, як то важко розмовляти з ідіотками. Чого доброго, вона ще не зрозуміє мене.. Так, Берто! Так! Женитися! Церква, священик, вінчання, карета з зеркальними вікнами, шкельця, гостина, весільний торт, стрічки, бантики, бутончики, брязкальця, віночки, дзвони, дзвіночки і всілякі такі інші дурниці. Весілля, розумієте? Весілля. Невже ви не знаєте, що таке весілля?

БЕРТА.           Знаю. Розумію.

ТЕКЛТОН.      Насправді? Це перевершує мої сподівання. Чудово. Так ось, з цього приводу я хочу прийти до вас у гості і привести Мей разом з її матір’ю. Я пришлю вам чого-небудь. Холодну баранячу ногу, або ще щось таке, поситніше. Ви будете мене чекати?

БЕРТА.           Так.

ТЕКЛТОН.      Сумніваюсь, що будете. Ви напевно вже встигли все на світі забути. Калєб!

КАЛЄБ.          Так, сер?

ТЕКЛТОН.      Прослідкуйте, щоб вона не забула того, що я їй сказав.

КАЛЄБ.          Вона нічого не забуває. Це, здається, єдине, чого вона не вміє.

ТЕКЛТОН.      Кожен кулик до свого болота звик. Жалюгідний старий. Ну, то бувайте, до вечора.

 

 

Сцена IX

 

БЕРТА            Мені так сумно жити в темряві, тату. Мені потрібні мої очі, мої терплячі і слухняні очі.

КАЛЄБ.          Вони тут, Берто. Завжди готові служити тобі. Вони навіть більше твої, ніж мої. Вони готові служити тобі в будь-яку годину доби, хоча годин цих аж двадцять чотири! Так що їм зробити для тебе, люба?

БЕРТА.           Оглянь кімнату, будь ласка.

КАЛЄБ.          Сказано - зроблено. Немає нічого простішого, Берто.

БЕРТА.           Розкажи мені про неї.

КАЛЄБ.          Вона така ж, як і завжди. Скромна, але дуже затишна. Стіни помальовані на світло, тарілі і вази розписані квітами, дерев’яні балки блищать, кімната весела і чистенька, як і весь будинок.

БЕРТА.           А ти в робочому вбранні виглядаєш не так нарядно, як у новому пальто?

КАЛЄБ.          Ну, ясно, що ні. Та все ж виглядаю незле, ніби то.

БЕРТА.           Тату, розкажи мені про Мей. Вона дуже вродлива?

КАЛЄБ.          Дуже.

БЕРТА.           Волосся в неї темне, темніше від мого, голос ніжний і дзвінкий, я знаю це. Я часто з насолодою слухала її. А її фігура...

КАЛЄБ.          Жодна з наших ляльок не зрівняється з нею. А які в неї очі!

БЕРТА.           Тепер про нашого приятеля, тату. Він робить для нас стільки доброго. Мені не набридне слухати твої оповіді про нього... Правда?

КАЛЄБ.          Звичайно. Це так зрозуміло.

БЕРТА.           Ще й як зрозуміло! То розкажи мені ще про нього, тату. Багато, багато разів! Обличчя у нього лагідне, добре й погідне. Воно правдиве і чесне, я впевнена в цьому! Він настільки порядний і щиросердний, що намагається приховати свою доброту, вдаючи грубіяна і незграбу, та доброта проглядає за кожним його вчинком, за кожним порухом і поглядом.

КАЛЄБ.          І надає йому благородства!

БЕРТА.           Благородства, так! Він старший від Мей, правда?

КАЛЄБ.          Так-так, трошки старший. Але це не має значення.

БЕРТА.           Звичайно ж, тату! Бути його терпеливою супутницею в немочі і старості; покірно доглядати його в хворобах, співпереживати його горю і стражданням; трудитися для нього, не знаючи втоми; оберігати його сон, бути для нього служницею, подругою і коханою, сидіти коло його ліжка, розмовляти з ним, коли йому не спиться, молитися за нього, коли він засне, - яке це щастя! В неї буде нагода довести йому свою вірність і відданість! Вона буде все це робити, тату?

КАЛЄБ.          Звичайно.

БЕРТА.           Я люблю її, тату. Я відчуваю, що можу любити її усією душею

 

 

Сцена X

 

Застілля в розгарі.

 

МЕРІ.              Ах, Мей, ти не повіриш, але я така рада тебе бачити. Подумати тільки, як все змінилося! Час біжить так швидко! Одна радість - нагадати шкільні роки, здається, відразу молодшаєш.

ТЕКЛТОН.      Куди вам ще молодшати? Ви, знаєте, і так не дуже старі.

МЕРІ.              А ви погляньте на мого статечного роботящого чоловіка. Він же старить мене років на двадцять, не менше. Правда, Джон?

ДЖОН.            На сорок.

МЕРІ.              Не знаю вже, на скільки ви будете старити Мей. Подібно на те, що в найближчий день народження їй виповниться років сто.

ТЕКЛТОН.      Ха-ха-ха.

МЕРІ.              Подумати тільки! Пам’ятаєш, Мей, як в школі ми теревенили про те, хто якого вибере собі чоловіка? Свого я уявляла собі таким юним, таким вродливим, таким веселим і палким! А твого чоловіка, Мей!.. Господи, Боже мій! Просто не знаєш, плакати чи сміятися, коли нагадаєш собі, якими ми були наївними і нерозумними.

МЕЙ.               Краще про це не згадувати, Мері.

МЕРІ.              Деколи ми навіть вибирали когось собі в наречені – справжніх, не вигаданих молодих людей, але нам і приснитися не могло, як воно все обернеться насправді. Я ніколи не уявляла Джона своїм чоловіком, та ні, я навіть не думала про нього. А ти, Мей! Якби я сказала тобі, що ти вийдеш заміж за містера Теклтона, ти б мене побила! Побила би, правда, Мей?

ТЕКЛТОН.      І все ж, не дивлячись на це ви не змогли встояти проти нас, га? Ми тут! Ми тут! А де тепер ваші молоді женихи?

МЕРІ.              Дехто вмер, про інших ми забули, а ще інші, якби в цю хвилину стояли тут, просто не повірили б, що ми - це ми. Не повірили б своїм вухам і своїм очам, ніколи б не змогли повірити, що ми забули їх. Ні, навіть якби їм хтось сказав про це, вони б не повірили жодному слову!

ДЖОН.            Мері! Крихітко, що це ти так розхвилювалась?

м-с ФІДДІНГ. Ви знаєте, я вам скажу, у цих молодих, у них весь час вітер в голові. Хіба вони знають, що таке справжнє життя? Поки вони молоді і безтурботні, вони думають, що життя теж легке і безтурботне, як в отих нікчемних французьких романах. І поки вони так думають, годі вимагати від них тверезості і розсудливості. Я вам скажу, у наші часи до цього ставилися не в приклад строгіше, молодь тримали у послуху й покірності. Дякувати Богу, наша Мей розважлива й слухняна і вона знає, як треба шанувати старших. Я, звичайно, не ставлю це лише собі в заслугу, але я вам скажу, що виховання в сім’ї має вирішальне значення. Особливо в наші часи, коли моральність суспільства бажає кращого. От містер Теклтон, - а ми з ним люди одного покоління, - напевно зі мною погодиться. Правда, пане Теклтон? Ми то з вами знаємо, що таке справжня моральність. І тому я вважаю, що кращого чоловіка для Мей годі й бажати. Що не кажіть, пане Теклтон, вона ще зовсім юна, а у цих молодих один вітер в голові. Їм подавай кохання і романтику, та ми то з вами знаємо, чого насправді вартують всі ці романтичні штучки. Шлюб - це справа серйозна. Сім’я створюється раз на все життя і тут не можна покладатися на такі непевні речі, як пристрасть і любов. Сім’я вимагає тверезого розрахунку, пристойності і моралі. Так, так - пристойності і моралі. І з цієї точки зору містер Теклтон - ідеальний чоловік, про такого зятя можна тільки мріяти. Я знаю, пане Теклтон, Мей не відразу прийняла ваші... м-м-м... пропозиції, але я вам скажу, що там, де прийнято шанувати батьківський авторитет там... знаєте... врешті-решт роблять правильний вибір. Сім’я у нас, звичайно, не дуже заможна, хоча, якби не певні обставини, пов’язані з торгівлею індиго...

МЕЙ.               Мамо, я вас прошу....

м-с ФІЛДІНГ. Ну, добре, не буду, не буду... так от, сім’я у нас хоч і не дуже заможна, зате шляхетна і з традиціями, про це всі знають, і я думаю, що містер Теклтон це зможе оцінити, от... і, зрештою, гадаю, це буде чудове подружжя - наша Мей і містер Теклтон, я рада, що нарешті дожила до цього дня, завтра нарешті це станеться, я все життя чекала цього дня, тільки заради цього і варто було жити, тепер мені вже нічого бажати, тепер я можу спокійно помирати, бо я знаю, що доля моєї донечки, моєї Мей в надійних руках... (схлипує)

ДЖОН. (після паузи) Чудова у вас баранина. Я, знаєте, їм, як правило небагато, зате зі смаком і...

МЕРІ.              Джоне, про це всі давно знають. Проголоси краще який-небудь тост.

ДЖОН.            І то правда. Ну, що ж, пропоную випити за щасливий завтрашній день, за ваше весілля, Мей, за ваше, сер...

ТЕКЛТОН.      За такий тост не гріх випити і по повному келиху.

ДЖОН.            Всі до дна, до дна, місіс Філдінг, до дна... (Едуарду) пийте, пийте, сер, це тост, розумієте, тост, пити, пити, до дна (всім) нелегко з ним доводиться, він у нас вже третій день - хто такий, куди йде - невідомо, - і я вже просто замучився кричати, хоч у мене й здорові легені. От при кому можна говорити будь-які секрети, (Теклтону) Сер, а чи не вийти нам викурити по люльці в чисто чоловічій компанії?

ТЕКЛТОН.      Прекрасна ідея.

ДЖОН.            Мері, крихітко, набий-но мені люльку. Ми з містером Теклтоном трошки відпочинемо від ваших жіночих теревенів, а ви собі напліткуєтесь досхочу.

МЕРІ.              Зараз, Джоне, це секундна справа.

ДЖОН.            Ви знаєте, сер, в подружжі є і свої світлі сторони, думаю, ви будете мати нагоду в цьому переконатися, - от моя дружина, наприклад, як ніхто вміє набивати люльки. Я сам, навіть якщо б захотів, і то не вдав би краще.

Однак... я бачу, що перехвалив тебе, крихітко. Якась ти сьогодні незграбна.

ТЕКЛТОН.     Подружжя має і свої темні сторони, містере Пірібінгл.

ДЖОН.            Ну, йдемо. Товариство, не сумуйте без нас - ми не надовго.

 

(Виходять. Пауза)

 

 

Сцена ХI

 

КАЛЄБ.          Берто! Що сталося з тобою? Ти так змінилася, люба, всього за декілька годин... з сьогоднішнього ранку. Ти така мовчазна і похмура цілий день! Що з тобою? Скажи!

БЕРТА.           Ах, тату, тату. Моя доля така жорстока!

КАЛЄБ.          Але ж раніше ти була такою бадьорою і щасливою, Берто! Нагадай собі скільки людей люблять, міцно люблять тебе!

БЕРТА.           Якраз це і гнітить мене найбільше! Всі так турбуються про мене! Всі такі добрі до мене!

КАЛЄБ.          Дівчинко моя, бути... бути сліпою велике нещастя, але...

БЕРТА.           Я ніколи не відчувала, що це нещастя. Не відчувала цього сповна. Ніколи! Лише деколи мені хотілося побачити тебе, побачити їх - хоча б раз, хоча б на одну хвилинку, щоб дізнатися, як виглядають ті, хто дорогий мені - один раз, тату, на одну хвилинку. Вони всі коло мого серця, тату, але я б хотіла переконатися, що я правильно їх собі уявляю. Часами, я молюся за вас і плачу, коли подумаю що ваші образи, які піднімаються з мого серця до неба, може, не подібні на вас справжніх. Тоді мені робилося так гірко, тату. Але печаль була недовгою - вона миналася і мені знову було спокійно і радісно.

КАЛЄБ.          Воно і зараз минеться.

БЕРТА.           Тату, ти такий хороший і лагідний, будь до мене поблажливим, якщо я недобра. Але горе чомусь так гнітить мене сьогодні! Підведи її до мене. Я не можу більше приховувати це в собі.

Підведи її до мене, тату.

КАЛЄБ.          Кого, доню?

БЕРТА.           Мей! Підведи Мей!

Подивися мені в обличчя, мила моя, люба! Прочитай його, як книгу, своїми прекрасними очима. Скажи мені, воно говорить правду, так? Воно повинно говорити правду!

МЕЙ.              Так, Берто, люба.

БЕРТА.           Всім серцем, всією душею, я бажаю тобі добра, люба Мей! Зі всіх моїх споминів найдорожчі ті, що пов’язані з тобою, коли ти ще дитиною, опікувалася і доглядала за сліпою Бертою, якщо тільки у сліпої Берти було дитинство. Нехай благословить тебе небо! Хай у твоєму житті не буде місця печалі. Але сьогодні, Мей, сьогодні ця звістка, що ти виходиш заміж, що ти будеш й о г о дружиною, мало не розбила мені серце! Боже мій! Любі мої, тату, Мері, Мей! Ради Бога, вибачте мене за це, адже в і н зробив стільки доброго для мене, і я б не могла побажати йому кращої нареченої, але... але... Мей!...

КАЛЄБ.          Господи, невже я стільки часу обманював її, щоб під кінець розбити їй серце!

МЕРІ.              Заспокойся, Берто, все буде гаразд. Ходімо зі мною! Візьми її під руку, Мей! Отак! Бачите, вона вже заспокоїлась! Ти не повинна так перейматися цим, люба, ходімо, ходімо, і твій добрий батько теж піде з нами, правда, Калєб? Ну, звичайно!

А ти, Тіллі, принеси мені нашого безцінного малюка, я хочу поговорити з місіс Філдінг про те, як краще доглядати за грудними дітьми. Ви ж напевно знаєте безліч речей, про котрі я навіть не здогадуюсь, правда, місіс Филдинг?

 

 

                                         Сцена ХІІ

 

Джон Пірібінгл і місіс Філдінг грають в карти, Мері, Едуард, Теклтон відсутні, Калєб і Берта працюють

 

ДЖОН.            Ваше здоровя, місіс Філдінг, ніщо так не допомагає в грі, як ковток пива.

М-с ФІЛДІНГ. Ще один ковток пива, містер Пірібінгл, і ви програєте. Ваш хід.

ТЕКЛТОН.      Перепрошую, але… ви потрібні мені. На одну хвилину. Тільки то треба вже, негайно.

ДЖОН.            Зачекайте, мій хід. Тут вирішальний момент.

ТЕКЛТОН.      То правда, що вирішальний, ходімо. Вибачайте, місіс Філдінг.

                        Тільки тихо! Джон Пірібінгл. Мушу вам сказати, що все це дуже мене засмучує. Цілком щиро. Цього я й боявся. Причому, я підозрював це з самого початку.

ДЖОН.            Що сталося?

ТЕКЛТОН.      Тихіше! Ходімо, я вам покажу.

                        Зачекайте! Ви можете зазирнути в онте вікно, як ви думаєте?

ДЖОН.            Чому би й ні?

ТЕКЛТОН.      Секунду, зачекайте трохи. Не застосовуйте насильства. Це ні до чого. Крім того – небезпечно. Ви чоловік сильний, ви й не зоглянетесь, як скоїте вбивство.

.

 

 

 

 

ДІЯ ДРУГА

 

 

Сцена І

 

/Джон і Привид цвіркуна/

 

ДЖОН.            «Ви й не зоглянетесь, як вчините вбивство». Яке ж це вбивство - я просто дам йому можливість зійтися зі мною сам на сам. Це буде справедливо по відношенню до підлого негідника - адже він молодший.

                        Молодший, так! Він завоював її серце ще раніше, вона обрала його ще в юності, вона думала і мріяла про нього, вона тужила за ним, а я вважав, що їй добре зі мною, думав - вона щаслива. Яка мука дізнатися про це!

                        Убити його, поки він спить! Він недостойний поєдинка!

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Я люблю нашого цвіркуна, бо я слухала його стільки разів. Я люблю його за ті думки, котрі приходять до мене під його невинну пісню.

ДЖОН.            Вона говорила так! Це правда!

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Тому наш дім - щасливий дім, Джоне.

ДЖОН.            Воістину, він завжди був щасливим. Вона завжди приносила йому щастя... до цих пір.

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Така покірна і дбайлива, така життєрадісна, старанна і весела!

ДЖОН.            Інакше я б не зміг любити її так, як любив.

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Як люблю.

ДЖОН.            Як любив.

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Заради твого домашнього вогнища...

ДЖОН.            Вогнища, котре вона загасила.

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Вогнища, котре вона так часто прикрашала своєю присутністю, котре без неї було би просто купою каміння, цегли і ржавого заліза, і котре завдяки їй стало вівтарем твого дому. На цьому вівтарі ти кожного вечора піддавав закланню яку-небудь дрібну пристрасть, примху, себелюбство чи клопіт і приносив у дар душевний спокій, довіру і серце, переповнене любов’ю, і дим цього вбогого вогнища піднімався до неба сповнений таких вишуканих пахощів, яких не давали й найдорогоцінніші аромати, спалювані на жертовниках найрозкішніших храмів світу цього!..

То ж заради твого домашнього вогнища, заради себе, заради дитини, спробуй зрозуміти її, прислухайся до її голосу. Прислухайся до мене! Спробуй почути все, що говорить мовою твого дому, твоєї родини...

ДЖОН.            І захищає її?

ПРИВИД ЦВІРКУНА. Все, що говорить мовою твого дому і твоєї родини не може не захищати її. Бо все воно говорить правду.

 

 

Сцена ІІ

 

ТЕКЛТОН       Джон Пірібінгл! Як ви себе почуваєте сьогодні зранку, друже?

ДЖОН.            Я погано провів ніч, сер, тому, що в думках у мене повний розлад. Однак тепер вже все минулося. Можете приділити мені з півгодини, щоб нам побалакати наодинці?

ТЕКЛТОН.      Для цього я і приїхав.

ДЖОН.            Вінчаєтесь ви не раніше полудня, так, здається?

ТЕКЛТОН.      Так, часу вистачить. Часу вдосталь.

ТІЛЛІ.             Дозвольте вам доповісти, ніхто не відповідає. Аби лишень ніхто не врізав дуба, дозвольте вам доповісти!

ТЕКЛТОН.      Може, мені увійти? Щось тут недобре

Джон Пірібінгл! Сподіваюся, вночі тут то трапилося нічого лихого?

Справа в тому, що його немає, а вікно відчинене! Щоправда, я не помітив ніяких слідів, .. але вікно на одному рівні із садом... і я побоююсь, чи не було тут якоїсь бійки. Га?

ДЖОН.            Заспокойтеся. Вчора ввечері він зайшов до цієї кімнати, не почувши від мене жодного слова, і з того часу сюди ніхто не заходив. Отже він пішов по добрій волі. Я б з радістю втік би звідси і ходив би жебраючи від хати до хати, якби лише можна було цим змінити минуле і зробити так, щоб він ніколи не з’являвся до нас. Однак він прийшов і пішов, а я залишаюсь. І закінчимо з ним.

ТЕКЛТОН.      Он як! В такому разі - йому то легко минулося.

ДЖОН.            Вчора ввечері ви показали мені мою дружину, котру я кохаю, коли вона таємно...

ТЕКЛТОН.      І з ніжністю...

ДЖОН.            …зустрілася з тим чоловіком наодинці і допомогла йому змінити зовнішність. Гіршого видовища для мене і бути не могло. Вже кому-кому, але вам я б нізащо не дозволив показувати мені подібні речі, якби тільки знав наперед, що побачу.

ТЕКЛТОН.      Скажу відверто, у мене завжди були певні сумніви, тому-то мене і недолюблювали тут.

ДЖ0Н.             Однак, оскільки саме ви показали мені це, і оскільки ви бачили мою дружину, дружину, котру я люблю, оскільки ви бачили її в такій ганебній ситуації, то гадаю, вам потрібно подивитися на все це моїми очима і зрозуміти, що діється в мене на серці. І ви повинні знати мою думку, оскільки я дещо вирішив і вже нічого не зможе змінити моїх намірів.

ТЕКЛТОН.      Ви маєте на увазі, що я повинен бути в курсі планів вашої помсти?

ДЖОН.            Я чоловік простий, неотесаний, і ніяких заслуг не маю. І, як вам відомо, я не є людиною великого розуму. До того ж я далеко не юнак. Однак, я люблю свою Мері, я люблю її, бо я знав її ще дитиною і бачив, як вона росла в батьківському домі; я люблю її, бо знаю, яка вона хороша, і тому, що багато років вона була для мене дорожчою від життя. Звичайно, багато є чоловіків, яким я не рівня, але думаю, що жоден з них не зумів би любити Мері так, як люблю її я!

Знаєте, я часто думав, що хоч я й недостатньо добрий для неї, все ж буду хорошим чоловіком, бо, може, краще за інших знаю, чого вона вартує; якось так я сам себе вмовив і подумав, що, напевно, нам можна буде поженитися. Воно, зрештою, так і сталося - ми справді поженилися...

ТЕКЛТОН.      Але що з того вийшло...

ДЖОН.            З собою-то я розібрався - я знав, що зі мною відбувається, знав, як міцно я кохаю її, яким щасливим буду коло неї - але, тепер я бачу, що думав тільки про себе і мало цікавився тим, що відчуває вона.

ТЕКЛТОН.      Ну, та ясно! Розбещеність, легковажність, неврівноваженість, потреба в загальному захопленні! Не подумали! Якраз це ви й не взяли до уваги! Ха!

ДЖОН.            Не перебивайте мене, доки не зрозумієте, а вам, я бачу, до цього ще далеко. Якщо вчора я готовий був звалити з ніг кожного, хто насмілився б хоч слово сказати проти неї, то сьогодні я просто розчавив би його, як хробака, навіть якщо б це був мій рідний брат!

                        Чи подумав я про те, що відриваю її, - таку молоду й вродливу - від ровесниць і подруг, від товариства, душею і прикрасою котрого вона була? Чи подумав про те, що зачинивши її в своєму похмурому будинку, я позбавляю її товариства і примушую щодня нудьгувати зі мною? чи подумав я проте, як сумно і тоскно їй, людині веселої вдачі, жити зі мною, старим візником, вічно зайнятим своєю роботою? Чи думав я, що моя любов до неї - ніяка не заслуга і не перевага над іншими, - адже кожен, хто її знає, не може не любити її? Ні, я ніколи не задумувався над цим. Я скористався тим, що вона у всьому вміє знаходити радість і нізвідки не чекає лихого, і женився на ній. Було б краще, якби цього не сталось. Краще для мене і для неї.

Хай благословить її небо за те, що вона була такою старанною, терплячою і веселою, за те, що вона намагалась нічим не виказати своєї скорботи! І прости мене, Господи, що я, тугодум, не здогадався про це раніше. Бідолашна дитина! Бідолашна крихітка Мері! І я не здогадувався ні про що, хоча й помічав в її очах сльози, коли при ній говорили про такі шлюби, як наш! Скільки разів я бачив, як дрижать її губи, і до вчорашнього дня нічого не підозрював! Бідолашна дівчинка! Як міг я сподіватися, що вона покохає мене! Як міг повірити, що вона любить?!

ТЕКЛТОН       Вона так виставляла напоказ свою любов до вас, так демонстративно підкреслювала її, що, чесно кажучи, це не могло не викликати підозри. Зате, щодо Мей я спокійний - я ніколи не помічав в її погляді надто багато прихильності, тому, думаю, в неї не буде причини мене обдурювати.

ДЖОН.            Я тільки тепер розумію, як щиро вона намагалася бути покірною і відданою дружиною, якою хорошою вона була, як багато вона зробила, яке добре і благородне в неї серце, і нехай про це свідчить щастя, котре я пережив у цьому домі! Це хоч якось буде втішати і підтримувати мене, коли я залишуся тут сам.

ТЕКЛТОН.      Сам? Он як? Значить, ви все-таки щось собі надумали?

ДЖОН.            Я хочу, поставитись до Мері якомога людяніше і, можливо, загладити свою вину перед нею. Я можу позбавити її щоденних мук нерівного шлюбу і спроб приховати ці муки. Вона буде вільною настільки, наскільки мені вдасться звільнити її.

ТЕКЛТОН.      Загладити вину... перед нею? Тут щось не те. Ви, напевно, хотіли сказати щось інше?

ДЖОН.            Слухайте! Слухайте мене уважно і намагайтесь почути те, що я скажу. Я говорю зрозуміло?

ТЕКЛТОН.      Та вже, зрозуміліше нікуди.

ДЖОН.            І я говорю саме те, що хочу сказати?

ТЕКЛТОН.      Ну... ніби-то.

ДЖОН.            Я цілу ніч сидів тут, коло вогнища... цілу ніч! На тому самому місці, де часто поруч зі мною сиділа вона, повернувши до мене своє миле личко. Я пригадав усе її життя, день за днем. Я уявив собі її в кожну хвилину цього життя, і присягаюся душею – вона невинна. Якщо тільки є на світі Вищий суд, щоб відрізнити винного від невинного. Гнів і недовіра облишили мене, і залишилось тільки горе. В недобрий час котрийсь із її колишніх прихильників, котрий краще за мене пасував їй і по роках і по вдачі, але котрому вона колись відмовила, можливо, навіть проти своєї волі, повертається. В недобрий час він застає її зненацька, і вона, не встигнувши зрозуміти, що сталося, стає його спільницею і змушена приховувати це. Вчора ввечері вона зустрілася з ним, прийшла до нього на побачення, ми з вами це підгледіли. Вона вчинила недобре, але у всьому іншому вона безгрішна, якщо тільки є правда на світі!

ТЕКЛТОН.      Ну, якщо ви так вважаєте...

ДЖОН.            Отож, нехай вона йде собі. Нехай іде і забере з собою моє благословення за ті щасливі дні, котрі вона мені подарувала, і моє прощення за те страждання, котре вона спричинила. І нехай вона знайде нарешті душевний спокій, я бажаю їй цього від усього серця. Бона не буде ненавидіти мене. Навпаки, вона краще поцінує мене, коли я не стану їй на заваді, коли з неї спадуть сімейні пута. Сьогодні роковини з того дня, коли я взяв її з батьківського дому, мало переймаючись її почуттями. Сьогодні ж вона повернеться додому, і я більше не буду її турбувати. Батьки її сьогодні приїдуть сюди - ми збиралися провести цей день всі разом - і вони відвезуть її додому. Чи вона буде жити в них, чи деінде - я однаково впевнений у ній. Вона покине мене безгрішною і такою проживе все життя. Якщо ж я помру, - а я, можливо помру, коли вона ще буде молодою, бо за ці години я занепав духом - вона дізнається, що я любив її і згадував до дня своєї смерті! От до чого призведе те, що ви мені показали. Але тепер закінчимо з цим!

МЕРІ.              О, ні, Джоне, ні! Ще не час закінчувати. Ще не час! Я чула твої повні благородства слова. Я не змогла вийти потай, вдати, ніби я не чула. Бо я вдячна тобі за все. Але не кажи, що все закінчено! Зачекай, поки годинник не проб’є знову.

ДЖОН.            Знаєш, Мері, ніякий майстер не зробить вже того годинника, котрий повернув би час назад. Але, нехай буде так, як ти кажеш. Чекати залишилося недовго. Якщо я пережив цю ніч, то переживу і цю годину.

ТЕКЛТОН.      Так! Ну, а мені доведеться йти, бо коли проб’є годинник - мені сам час бути в церкві. Всього найкращого, Джон Пірібінгл.... Шкода мені, що не побачу вас у себе. І шкода мені, що так трапилось.

ДЖОН.            Але ви певні, що добре мене зрозуміли?

ТЕКЛТОН.      Безперечно.

ДЖОН.            І все добре запам’ятали?

ТЕКЛТОН.      Якщо вже ви так хочете почути мою думку, то я скажу вам, що все це було доволі несподівано, і я навряд чи зможу це забути.

ДЖОН.            Тим краще для нас обох. Бувайте! Бажаю щастя!

ТЕКЛТОН.      На жаль, не можу побажати вам того самого. Однак я вдячний вам і сподіваюся, що мій шлюб не буде недостатньо щасливим лише через те, що Мей не надто улещує мене і не виставляє напоказ своїх почуттів. Прощавайте! І подумайте про себе!

 

 

Сцена ІІІ

                       

ТІЛЛІ.             О-о, прошу вас, ну, перестаньте. І без того вже забагато нещасть. Дозвольте вам доповісти, так недовго і нашого маленького заморити.

МЕРІ.              Тіллі, якщо я не зможу більше тут залишатися, ти будеш деколи приносити його, щоб показати батькові?

ТІЛЛІ.             О-о, не треба, ну, прошу вас! Досить вже! Що з вами всіма сталося? Чому це раптом всі стали нещасними? Що зробили один одному?

БЕРТА.           Мері, ти не пішла на весілля?

КАЛЄБ.          Я говорив їй, що вас там не буде. Вчора ввечері я таки дещо чув. Але, моя люба, мені однаково, що вони говорять. Я. не повірив жодному слову. Знаєте, в цьому житті я небагато важу, але я швидше дам голову на відріз, аніж повірю хоч одному слову проти вас.

Сьогодні зранку Берта не могла всидіти вдома. Я знаю - вона просто боялася почути, як будуть дзвонити в церкві. Вона вже не могла поручитись за себе, тому ми подалися геть з хати, від гріха подалі. Знаєте, зрештою це моя вина, що Берта так болісно сприймає ці події... весілля і.. взагалі. Я завжди приховував від неї правду різними вигадками, однак від того нікому не стало легше. Швидше навпаки. І я подумав, що це я винен, своєю брехнею я заподіяв їй стільки горя, а тепер вже просто не знаю що й робити... Знаєте, я вирішив розказати Берті всю правду. Все, як є. Тільки ви вже побудьте в цей час зі мною. Побудете? Не знаю, як вона це сприйме, не знаю, що подумає про мене, не знаю, чи зможе після цього любити мене, чи взагалі буде говорити зі мною. Але для неї ж краще знати правду, а я... ну, що ж... так мені, старому дурневі і треба...

БЕРТА.           Мері, де твоя рука? Ах, ось вона. Вчора ввечері я чула, як вони щось потиху говорили між собою і осуджували тебе. Мері! Я не вірю їм. Це ж усе неправда, Мері?

КАЛЄБ.          Звичайно, ні.

БЕРТА.           Я так і знала! І я так їм і сказала. Я про це не хотіла і чути. Як можна підозрювати її? Ні, я не настільки сліпа. Я прекрасно вас усіх знаю. Навіть краще, ніж ви думаєте. Але нікого я не знаю так добре, як Мері. Навіть краще, за тебе, тату. І зі всіх близьких мені людей немає нікого хоч наполовину такого чесного і вірного, як вона. Якби я зараз прозріла, то могла б знайти тебе у натовпі, навіть якби ти не зронила й слова! Сестро моя!

КАЛЄБ.          Берто, дитинко моя люба! У мене камінь лежить на душі, і я хотів би з тобою про це поговорити, поки ми тут самі. Вислухай мене, будь добра! Я мушу сповідатися тобі в гріхах.

БЕРТА.           В гріхах? Мені?

КАЛЄБ.          Я довго обманював тебе і сам вже вкінець заплутався. Шкодуючи тебе, я приховував від тебе правду, я думав, що так буде краще, однак тепер бачу, що був до тебе жорстоким.

БЕРТА.           Жорстоким?

МЕРІ.              Він засуджує себе занадто строго, Берто. Ти зараз сама це зрозумієш. І ти сама перша йому про це скажеш.

БЕРТА.           Був жорстоким до мене?..

КАЛЄБ.          Мимоволі, дитино люба! До вчорашнього дня я і сам не підозрював, то це жорстокість. Донечко моя, вислухай мене і пробач, якщо зможеш! Світ, в котрому ти живеш... в котрому ми живемо... він не зовсім такий, як я тобі оповідав. Ти довіряла моїм очам, але вони обманювали тебе... Не знаю… мені здавалося, твоє життя таке нелегке, і я хотів хоч трохи його полегшити. Коли я розказував тобі про різні речі, про характери людей, я описував їх неправильно, я часто змінював їх і вигадував те, чого насправді не було. Я хотів, щоб ти була щасливою. Я багато чого приховував від тебе, оточував тебе вигадками і фантазіями.

БЕРТА.           Але живі люди - це ж не вигадки! Ти не можеш змінити їх!

КАЛЄБ.          Я робив це, дитино; Я намагався змінити... Один чоловік, ти його знаєш, він...

БЕРТА.           Ах, тату! Не говори, що я знаю. Що і кого я можу знати? У мене ж немає поводиря. Я сліпа і через те нещасна.

КАЛЄБ.          Сьогодні весілля, і наречений - сувора, корислива і в’їдлива людина. Він багато років був свавільним господарем для нас з тобою, моя люба. Він потворний тілом і душею. Він холодний і байдужий до інших. Він зовсім не такий, як я розповідав тобі.

БЕРТА.           Тату! Але для чого ти це робиш? Ти наповнив моє серце любов’ю, а тепер приходиш і, мов сама смерть, руйнуєш цю любов, і відбираєш від мене тих, кого я люблю! О, Боже, чому я сліпа?! Чому я така безпорадна і самотня?

                        Мері! А наш дім, який він?                 

МЕРІ.              Це убогий дім, Берто, бідний і злиденний. Більше однієї зими він не протримається. Він так само погано захищає від негоди, як і полотняне пальто твого батька.

БЕРТА.           А подарунки, якими я так дорожила і які з’являлися так несподівано, ніби хтось вгадував мої бажання - вони приносили мені стільки радості! - хто їх присилав? Ти?

МЕРІ.              Ні.

БЕРТА.           Тоді хто?

Мері, прошу тебе, ще одну хвилинку. Відійдемо трохи вбік. Говори тихіше, якщо можеш. Ти ніколи не обманювала мене, я знаю. Тим більше зараз, ти можеш розповісти, мені все відверто, правда?

МЕРІ.              Звичайно.

БЕРТА.           Так, я впевнена, що зможеш. Ти така добра до мене. Прошу тебе, подивись туди, де ми щойно стояли, і де тепер стоїть мій батько. А тепер розкажи мені, що ти бачиш.

МЕРІ.              Я бачу старого чоловіка, він сидить, згорбившись у кріслі, пригнічений, він опустив голову на руки. Може, він сподівається, що дочка розрадить і втішить його.

БЕРТА.           Так, так, втішить, але... продовжуй.

МЕРІ.              Він немічний, виснажений роботою і горем. Він посивів від щоденних клопотів і турбот, а зараз він зажурений і пригнічений тим, що сталося. Він піддався, підкорився долі, боюся, він більше не зможе боротися. Але, Берто, раніше я багато разів бачила, як вперто і наполегливо він домагався однієї заповітної мети. І я щиро шаную його сивину і благословляю його.

БЕРТА.           Я прозріла! Прозріла! Я довго була сліпою, але тепер мої очі відкрилися! Боже мій! Я ніколи не знала його! Так я могла і вмерти, не знаючи свого батька, а він любить, він так любить мене! Жодного красеня не змогла б я так гаряче і ніжно любити як його! Тату, я памятатиму кожну твою зморшку, кожну лінію твого обличчя, я не забуду нічого у своїх вдячних молитвах!

КАЛЄБ.          Берто!

БЕРТА.           В своїй сліпоті я вірила йому, думала, що він цілком інакшій! Він так опікувався мною, а я, живучи з ним день у день в одному домі, ні про що не здогадувалась.

КАЛЄБ.          Елегантний життєрадісний батько в синьому пальто — він зник, Берто!

БЕРТА.           Нічого не зникло! Нічого не втрачено, тату. Все тут, у тобі і в мені. І той 6атько, котрого я знала і котрого так любила і той, про якого могла лише здогадуватись і якого любила недостатньо — всі вони зараз злилися воєдино. Ти сам і твоя душа ось тут, переді мною. І я можу бачити тебе, тату.

Тату... А Мері?

КАЛЄБ.          Вона тут, донечко.

БЕРТА.           А вона... не змінилась? Ти ні коли не говорив мені неправди про неї?

КАЛЄБ.          Я напевно зробив би це, люба, якби лишень зумів би зобразити її кращою, ніж вона є насправді. Але її важко ще чимось прикрасити — я просто-напросто би все зіпсував.

МЕРІ.              І все ж, Берто, переміни в нашому житті ще не закінчились. Сподіваюся тільки, що це нарешті будуть переміни на краще. Ти зможеш витримати ще один сюрприз? Обіцяю, він принесе нам усім лише радість. О! Здається, я чую стукіт коліс! Берто, у тебе добрий слух — це справді хтось їде?

БЕРТА            Так, хтось наближається кіньми. І дуже швидко.

МЕРІ.              От бачиш, люба, я знала, знала, що так буде, повір мені, серденько, скоро все буде інакше, тільки ти більше не хвилюйся так сильно, все буде гаразд, нашим бідам прийде кінець, сталися великі зміни, і тобі варто приготуватися до всіляких несподіванок, але несподіванок на цей раз приємних!

Справді, вони їдуть. Тепер і я вже чую. Вони вже тут! Боже, Берто, ти чуєш ці кроки? Вони вже тут!

 

 

Сцена IV

 

ЕДУАРД.        Дякувати Богу!

МЕРІ.              І все гаразд?

ЕДУАРД         Все чудово!

МЕРІ.              Калєб, невже ви не впізнаєте цього голосу? Невже ви не чули його раніше?

КАЛЄБ           Якби мій син не загинув...

МЕРІ.              Він не загинув! Він живий! Та ж подивіться на нього! Невже ви не впізнаєте його? Ось він стоїть перед вами – живий, здоровий, сильний! Ваш рідний коханий син! Твій любий брат, Берто!

КАЛЄБ.          Джоне, подивіться! Ви вірите своїм очам? Я – ні! Мій хлопчик повернувся! Мій рідний син! Повернувся з Америки. Ви ж самі збирали його в дорогу и проводжали! Ви ж були друзями!

ДЖОН.            Едуард?! Так це був ти?

МЕРІ .             Розкажи йому все нарешті! Розкажи йому все!

ЕДУАРД.        Це був я.

ДЖОН.            І ти міг прийти перевдягненим у дім свого старого друга? Колись я товаришував з відвертим і чесним хлопцем, і ми з вами, Калєб, дістали звістку про його смерть. Ми були певні, що він загинув. Але той хлопець ніколи не зробив би такого.

ЕДУАРД.        Я теж колись мав друга, - швидше навіть батька, аніж товариша, - але він ніколи б не почав засуджувати і ганити мене, перед тим хоча 6 не вислухавши. Це був ти, Джоне, вислухай мене, прошу тебе.

ДЖОН.            Що ж, говори, якщо маєш що сказати. В кожному разі це буде справедливо.

ЕДУАРД.        Ти повинен знати, Джоне, що коли я їхав звідси зеленим хлопчаком, я залишив тут своє кохання. Я кохав і мені відповідали взаємністю. Це була зовсім юна дівчинка, і ти, може, скажеш, що вона не розбиралася в своїх почуттях. Зате я розбирався, Джоне. Я вірно і пристрасно любив її.

ДЖОН,            Любив? Ти?

ЕДУАРД         Так. І тепер я пересвідчився, що вона відповідала мені взаємністю і берегла вірність мені всі ці роки.

ДЖОН.            Господи, Боже мій! Краще б цього не знати!

ЕДУАРД.        Коли я тільки повернувся, окрилений надією після стількох поневірянь, щоб обвінчатися з нею, за двадцять миль звідси в почув про те, що вона зрадила мені, віддавшись іншому, багатшому за мене. Я не збирався перешкоджати їй, але я хотів довідатися з певністю, чи правдиві ці чутки. Потім я подумав, що, може, її примусили зважитись на такий крок важкі обставини, або щось інше, я не вірив, що вона пішла на таке з власної волі. Я вигадував різні можливі варіанти, щоб хоч якось втішити себе. Але я хотів знати правду. І ось я приїхав. Але я не знаю, як маю зявитися тут, як маю потрапити їй на очі, я не хотів псувати їй весілля, якщо вона захотіла цього сама. І я не придумав нічого кращого, як змінити зовнішність і чекати при дорозі. Там ти і підібрав мене.

                        Ти не впізнав мене, Джоне, і Мері також не впізнала, аж поки я не шепнув їй декількох слів на вухо тут, біля вашого вогнища, і вона з переляку і несподіванки мало не видала мене.

МЕРІ.              Але коли я дізналася, що Едуард живий, і що він повернувся, і коли я довідалася я про причини, котрі змусили його змінити зовнішність, я порадила йому зберігати таємницю. Я боялася, що його старий товариш Джон Пірібінгл через свою безпосередність і простакуватість не зможе і не схоче підтримувати таку гру. Джоне, я ж знаю, ти зовсім не вмієш прикидатися. Я розказала Едуарду, що його кохана вважала його загиблим, а мати врешті-решт переконала її, що час виходити заміж і кращої партії від містера Теклтона годі бажати, але вони ще не поженилися і дякувати Богу, що не поженилися, бо з боку Мей це була б тільки велика жертва і нічого більше, адже вона зовсім не любить свого нареченого. А Едуард, коли почув про це, мало не стратив голову від радості, і тоді я, Джоне, сказала, що буду посередником між ними, як це траплялося і раніше, що я сама поговорю з Мей, і переконаюся, чи не змінила вона своїх намірів. І виявилося, що ні. Вона і далі кохає його. І вони зустрілися. І вони повінчалися годину тому. А ось і наречена! Я така щаслива, Мей, хай береже тебе Бог! Я така щаслива, Джоне! А Грубб і Теклтон нехай залишається нежонатим. Я така рада за вас, Едуарде. Саме небо благословило ваш шлюб.

                        Джоне! Це ще не все. Ти повинен вислухати мене до кінця. Я вчинила недобре. Я не повинна була нічого приховувати від тебе. Мені страшенно прикро і, повір, я картаю себе за цю маленьку зраду. Я не думала, що це так погано, але коли з твого обличчя я зрозуміла, що ти бачив нас с Едуардом тоді у галереї, коли я здогадалася, як ти страждаєш, повір, я розкаялась. Тепер я знаю, що вчинила легковажно, безрозсудно, але Джоне, як ти міг запідозрити мене в гіршому? Невже це тільки тому, що я деколи підсміююсь над тобою, називаю тебе незграбою чи старим ведмедем, чи ще якось інакше? Але ж, Джоне, це все через те, що я люблю тебе! Мені подобається, що ти саме такий, розумієш? Мені страшенно це подобається, і я не хотіла б, щоб ти змінився хоч на йоту. Навіть, якщо за це тебе мали б зробити королем!

КАЛЄБ.          Ура-а! Правильно!

МЕРІ.              Але зачекай ще хвилинку, Джоне. Це ще не все, що я хотіла тобі сказати. Зачекай ще трошки. Я залишила на остаток найважливіше. Любий мій, дорогий чоловіче, ти такий добрий і великодушний. Коли ми говорили з тобою про цвіркуна, я мало не розказала тобі, що спочатку любила тебе не так ніжно, як тепер. Коли я вперше увійшла в твій дім, я переживала, що не зможу любити тебе так, як хотілось би, - я ж була такою молодою і недосвідченою, - але тепер, Джоне, я відчуваю, що люблю тебе щораз більше. А коли сьогодні зранку я почула твої повні благородства слова, то зрозуміла, що і цього недостатньо, що ти вартий набагато більшого кохання. Але, Джоне, я віддала тобі весь запас своєї любові, мені більше нічого додати, я повністю належу тобі.

                        Тепер уже все. Тепер пригорни мене до серця і нехай усе буде по-старому. Тут мій дім, тут наш дім, Джоне, і ти ніколи більше не смій проганяти мене!

 

 

Сцена V

 

 

ТЕКЛТОН.      Чорт забирай, Джон Пірібінгл! Сталося якесь непорозуміння! Я домовився з майбутньою місіс Теклтон зустрітися в церкві, але її там не... А-а, ось і вона! Вибачте, сер. Не мав честі з вами познайомитись, але, якщо не важко, зробіть мені таку ласку, відпустіть цю дівицю – сьогодні у неї заплановано важливе ділове побачення.

ЕДУАРД.        Я не можу так просто відпустити її. На жаль, це не в моїх силах.

ТЕКЛТОН.      Що це означає, лайдаку?

ЕДУАРД.        Це означає, що я вибачаю вам вашу неввічливість, сьогодні зранку я погано чую лайку, і це не дивно, бо вчора я був ще цілковито глухим.

                        Мені дуже шкода, сер, що ця дівчина не може супроводжувати вас до церкви: вона вже побувала там сьогодні зранку, і тому ви хіба вибачите їй це.

ТЕКЛТОН.      Міс Слоубой, будьте ласкаві, викиньте це в вогонь. Дякую.

ЕДУАРД.        Мей... моя дружина... ми вже давно були заручені з нею і тільки це завадило їй дотримати слова, даного вам.

МЕЙ.               Містер Теклтон, ви повинні визнати. Я щиросердно розповідала вам про свої заручини і багато разів говорила, що навряд чи зможу про них забути.

ТЕКЛТОН.      О, звичайно! Безумовно! Нема жодних проблем! Все в порядку! Місіс Едуард Пламмер, так, здається?

ЕДУАРД.        Саме так тепер її звати.

ТЕКЛТОН.      Зрозуміло. Я навряд чи впізнав би вас, сер. Ну що ж, бажаю щастя.

ЕДУАРД.        Дякую.

ТЕКЛТОН.      Місіс Пірібінгл, прошу вибачите мене. Ви не дуже тактовно повелися зі мною, та все ж я прошу у вас пробачення. Ви виявились кращою, ніж я про вас думав. І ви, Джон Пірібінгл, даруйте. Я сподіваюся, всім зрозуміло, що з мене досить. Все гаразд, леді і джентльмени! Все чудово. Прощавайте.

 

 

Епілог

 

М-с ФІЛДІНГ.  Я таки дожила до цього дня!

                        А тепер можете нести мене в могилу.

                        Ще в той час, коли злий фатум зашкодив процвітанню нашого бізнесу і коли торгівля індиго почала приносити самі збитки, ще тоді я передбачала ті важкі випробування, котрі випадуть на мою долю. І знаєте, я тішуся, що моя інтуїція мене не підводить, і прошу в такому випадку не турбуватися і не звертати на мене уваги, і можете жити собі так, ніби мене взагалі немає на світі.

                        Навіть хробак не мовчить, коли на нього наступити.

                        Ех, якби мені довірилися раніше, я б то вже змогла що-небудь придумати.

                        Знаєте, Мері, я вас дуже ціную і навіть поважаю, але що не кажіть не можна ставити в один ряд різні речі. Все-таки наша сім`я шляхетна, з багатьма традиціями, а ваша хоч і дуже порядна, але проста, прошу зрозуміти мене правильно. Я ніколи не забуду, як ваш батько, без сумніву людина достойна, але необізнана з тонкощами етикету, без будь-яких церемоній потиснув мені руку під час знайомства. Я була просто шокована, зрозумійте мене правильно. Крім того, я впевнена, що він абсолютно не розуміється на торгівлі індиго, а це не така проста річ, запевняю вас. Взагалі, він чоловік надзвичайно милий і люб’язний, Але дещо… безпосередній.

КУРЬЄР.        Містер Теклтон наказав передати поклони разом з цим тортом. Йому нічого з ним робити, а ви, може, його захочете зїсти.

                        Містер Теклтон просив переказати вітання і передав деякі забавки для малого. Вони нестрашні.

ТЕКЛТОН.      Місіс Пірібінгл! Прошу вашого вибачення. Прошу ще раз і цілком щиро. Я мав час подумати над цим. Джон Пірібінгл! Я людина сувора, та не міг не розчулитись, поспілкувавшись з таким чоловіком, як ви, Калєб. Мені робиться соромно, коли я думаю, як легко міг прив’язати до себе вас і вашу доньку, і я почуваю себе повним ідіотом, коли згадую, що вважав ідіоткою її. Друзі, сьогодні в моєму домі порожньо і сумно. Я не маю навіть цвіркуна за піччю. Я всіх їх понаганяв. Будьте ласкаві, дозвольте мені приєднатися до вашого веселого товариства.

МЕРІ.              Ти не відішлеш мене сьогодні до батьків, Джоне?