Події
 
СЕЗОН СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ НА СЦЕНІ
                                                                                                                                                                                                                 Людмила Пархоменко
                                                           Молодіжний «націлився» на Іздрика, Москальця і Яценка
 
   Готова сто разів стверджувати (і сперечатися, думаю, з рідкісними опонентами), що Молодіжний театр у Чернігові – не тільки креативний, а й, можна сказати, свого роду культовий. 
І хоч нині  прихильники його творчості вже не займають черги за квитками на світанку чи звечора (часи не ті, бува не до витонченості та творчої елегантності), але любов до Молодіжного – промине тільки тоді, коли проминемо й ми…
І ось на початку літа керівник театру і його художній керівник Геннадій Касьянов разом із акторами замислили створити в театрі новий проект.  І написали з цього приводу Театральний маніфест: «Визнаючи потреби молодого покоління українців у осяганні й осмисленні сучасної української літератури, підтверджуючи відданість і прихильність найкращим традиціям українського театру, враховуючи необхідність та прагнення до відповідності сучасним реаліям життя, використовуючи досвід, накопичений театром протягом 30 років, беручи до уваги перспективу творчого зростання складу театру, Чернігівський молодіжний театр оголошує ХХХІ театральний сезон (2015-2016 р.р.) сезоном української сучасної прози на сцені».
Для того, аби привернути увагу чернігівців до цього проекту, у театрі влаштували прес-конференцію, на яку запросили представників мас-медіа.
Геннадій Касьянов, говорячи про те, що  чернігівців у Молодіжному в новому сезоні очікує небувалий прорив в сучасне українське літературне життя, окреслив кілька моментів: значимість історичного моменту; тяжіння людей до свого, сакрального, національного, рідного; а також небувалі здобутки української літератури сьогодення. Для цього керівник театру влітку прочитав понад півсотні творів наших молодих і маститих авторів. І практично лише в кількох був розчарований, та й то – випадковими іменами, чиї книги видані за кошти багатих родичів.
Звісно, театрові інколи закидають його часткову російськомовність і тяжіння до російської класики ( Геннадій Сергійович – «одвічний» прихильник Чехова). Але хіба не Молодіжний відкривав чернігівцям і прозу Коцюбинського на сцені, й дотичне до серця листування Ольги Кобилянської та Василя Стефаника, й щире слово Тараса Шевченка, й «Зачаровану Десну» Олександра Довженка… А  вистава «За двома зайцями» вже роки й десятиліття не сходить зі сцени. Як на мене, то справжнім шедевром була постановка «Камінний господар» Лесі Українки. А який чудовий у них  Гамлет українською мовою… І то – зовсім не в «українські» часи… Та й узагалі, правильно кажуть, «краще пізно, ніж ніколи». Але і тут може бути поправка – в українській літературі ніколи не можна запізнитися. Бо  щодня, щомісяця, щороку народжуються нові шедеври й нові молоді голоси окреслюють простір свого сприйняття світу і буття у ньому…
        Чому проза, а не драматургія? – спитали у Геннадія Касьянова.
        Та тому, що гарної сучасної української драматургії нині, як кажуть, днем зі свічкою… Мабуть, реальність сьогодні вимагає не стільки дії (її в житті скільки завгодно), а осмислення наших вчинків, поступу й шляху. І саме сучасна література нині є рушієм прогресу. Саме в ній можна знайте все – і магію душі, і дивну невідповідність часові й обставинам, і нашу українську ідентичність, і химерність, і розчахнуте навстіж серце. Реальність і примарність, мрії і відвагу, а головне – пошук себе у цьому «реально нереальному» світі.
Отож новий проект – це не читання зі сцени, і не інсценівки творів. Це – перфоменс, інсталяція і постановка водночас. Це своєрідне «смузі» образів, характерів, реальності, території душі і бажань.
Для того, аби розставити всі крапки над «і», журналісти вислухали доволі довге, але насправді великомудре «розшифрування» вищеозначеного маніфесту, котре креативно показали нам заслужений артист України Олексій Биш, актори Інна Атрощенко, Руслана Остапко, Роман Покровський та завідувач літчастини театру Микола Бичук.
 
Актори, до речі, зізналися, що, читаючи сучасні українські твори, вони назбирали не тільки вражень, нової філософії, а й навіть «насмакувалися» українською мовою, наче «льодяники», пробували «на зуб» незнайомі українські слова. І це було гарно.
А звідки така потреба в проекті?
Це аж ніяк не кон’юнктура, запевнили журналістів. І в проекті не буде жодного слова політики. Лише – наша українськість, наша мова, наша душа, наша земля, наше неповторне сприйняття світу. Все це прийшло не з «поточного моменту», а з – Космосу, як прозріння…
Що ж  за твори ми побачимо найперше? 31 жовтня ми слухатимемо й дивитимемося «Воццека» найкреативнішого, мабуть, українського письменника з Івано-Франківська Юрка Іздрика, давнього друга театру, чиї твори глядачі бачили на сцені Молодіжного ще наприкінці минулого століття. Далі  – «Вечірній мед» Костя Москальця, земляка з Бахмаччини, жителя «Келії Чайної Троянди», Шевченківського лауреата. Третім у цьому сезоні планується роман молодого письменника Петра Яценка «Повернення придурків».
А оскільки проект матиме продовження, то розглядається проза Юрія Андруховича, Володимира Даниленка, Тетяни Малярчук, Олеся Уляненка, Анатолія Дністрового, Артема Чеха…
Авторка цього тексту особисто дуже рада, що не обминуть і нашу українську химерну прозу, якою ми можемо обійти й відому латиноамериканську. Адже саме в тих химерах, як стверджував великий знавець української літератури Анатолій Погрібний, заховане розмаїття душі українців, ті її порухи, що записані у підсвідомості.
А поки що Молодіжний розпочне свій сезон прем’єрою «Політ над гніздом зозулі» Кена Кезі (пам’ятаєте оскароносний фільм із Джеком Ніколсоном?). Торік сезон відкривався війною, а тепер, даруйте, божевільнею… Може, це й символічно, але ми, українці, мусимо з цього вийти, як Еней вийшов з палаючої Трої з батьком на спині. І підтвердженням цьому і є сезон української сучасної прози.
Бо в нашої - літератури широкий зоряний шлях…
А загалом, мав рацію Роман Покровський, котрий сказав, що театр – це не те, що говорять і показують актори на сцені. Театр – це те, що глядачі відчувають після цього…